ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ АПОСТРОФА

http://webpen.com.ua/pages/Pravopys_Pryholosnyh/apostrophe.html

ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ М"ЯКОГО ЗНАКА

http://webpen.com.ua/pages/Pravopys_Pryholosnyh/soft_mark.html

Вживання м’якого знака

Якщо в українській літературній вимові приголосний звучить твердо, то м’який знак не ставиться. Якщо ж приголосний вимовляється м’яко, то м’який знак може писатися чи ні.

Для позначення м’якості приголосних служить буква ь; йотовані букви я, ю, є, ї, перший звуковий елемент [й] пом’якшує попередній приголосний: ляля, няня, люд, сяду; наступний голосний звук [i]:тінь, пісня, зірка, сіно, ніс. (див. також Класифікація приголосних)

М’який знак ставиться	М’який знак НЕ ставиться
У кінці слова м’якість зубних приголосних (д, т, з, с, ц, л, н “де ти з’їси ці лини”) завжди позначаємо м’яким знаком (за фонетичним принципом): молодь, мить, скрізь, звідкілясь, вітрець, жаль, осторонь. Причому в дієсловах перед часткою -ся (-сь) м’який знак зберігається: будують — будуються, стань— станься і станьсь, піднось — підносься (але:піднісся, бо підніс).	Після букв, що позначають губні, піднебінні і задньоротові, м’який знак не ставиться: кров, сім, ідеш, повір, (багато) облич (хоч обличчя),роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хочбуря); поставмо, насипмо, гіркий.
У середині слова м’якість приголосних д, т, з, с, ц, л, н позначається м’яким знаком лише перед твердими нешиплячими: їдьте, боротьба, призьба, товариський, козацький, ненька. Причому м’який знак у таких словах завжди зберігається:  а) при відмінюванні: у боротьбі, у жменьці, неньці, товариські, козацькі; але: масці, бо маска;хатинці, бо хатинка;  б) в утворених від них присвійних прикметниках:неньчин, Таньчин. Зіньчин, Прісьчин; але:Маланчин, бо Маланка.	Перед постійно м’якими, пом’якшеними і шиплячимим’який знак не ставиться: свято, дзвякнути, сніг, велетенський (хоч велетень), кінський (хоч кінь),безбатченко (хоч батько), промінчик (хочпромінь).  a) М’який знак у цій позиції ставиться після букви л:гуцульський, Гуцульщина, стільчик.  б) Як виняток м’який знак у цій позиції ставиться у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати,а також женьшень, Маньчжурія.
	У складних числівниках у кінці першої частини, незважаючи на наступний твердий приголосний:шістсот, п’ятсот, шістнадцять; (див. Правопис числівників і відчислівникових складних слів)
Після л перед буквами, що позначають м’які приголосні: стільці, пральня (але: голці, бо голка; рибалці, бо рибалка);  М’який знак перед -ськ(ий) ставимо лише після л:генеральський (генерал + ський), ковальський(коваль + ський).	Зубні приголосні перед суфіксом -ськ(ий)вимовляються м’яко: [ковалˊсˊкий], [панˊсˊкий], [к’інˊсˊкий], [волинˊсˊкий], але м’який знак не ставиться.
Після зубних приголосних у середині складу перед о:льон, дзьоб, дьоготь, тьохкання, сьогодні.  Після р м’який знак ставимо лише перед о та як виняток у псевдонімі Горький (хоч вимовляємо твердо: [горкий]): ларки (хоч ларьок), чотирма (хоччотирьох).
В іншомовних словах м’яким знаком позначається м’якість зубних приголосних також перед й, я, ю, є, ї:батальйон, каньйон, монтаньяр, Ньютон, портьєра, рельєф. Проте в українських іменах (хоч вони й іншомовного походження) відповідно до вимови м’який знак перед я не пишемо: Тетяна, Уляна, Наталя. Омелян, Касян, Севастян.

ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ ПРИГОЛОСНИХ

правопис приголосних у кінці префіксівчергування приголоснихуподібнення приголосних за місцем творення

http://webpen.com.ua/pages/Pravopys_Pryholosnyh/spelling_consonants.html

І. ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС

ПРАВОПИС ПРИГОЛОСНИХ

Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі: сч — щ [шч], цч — чч, зч — жч, здж — ждж. Це відбивається і на письмі козацький — козаччина [козацьк + ина], батьківський — батьківщина [батьківськ + ина], брязкати — бряжчати [брязк + ати], їздити — їжджу [їзд + у].

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: Параска— Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), Васька—Васьчин, Мотузка — Мотузчин [мотужчин], а також словомисчина [мишчина] (від миска).

Змінюються також шиплячі перед свистячими та зубні д, т перед свистячими і шиплячими. Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом: дошка—на дошці [досˊцˊі], книжка—у книжці [книзˊцˊі], дочка—дочці [доцˊцˊі], вчиш—вчишся [ўчисˊсˊа], вчить—вчиться [ўчицˊцˊа], морочитися—не морочся[мороцˊсˊа], сусідка — сусідці [сусˊідзˊцˊі] —сусідчин [сусˊіджчин], тітка — тітці [тˊіцˊцˊі] —тітчин [тˊіччин].

І. ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС

ПРАВОПИС ПРИГОЛОСНИХ

Чергування приголосних

Чергування приголосних
Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з’являється інший, тобто відбувається чергування звуків. Звуки чергуються від того, що змінюється місце їхнього творення.
Характерні такі чергування приголосних:  г — з — ж (нога — нозі — ніженька);  к — ц — ч (рука — руці — рученька);  х — с — ш (вухо — у вусі — вушенько);  ґ—дз—дж (ґерлиґа — ґерлидзі—ґерлидженька).  Задньоротові г, к, х, ґ переходять у зубні з, ц, с, дз(свистячі) й піднебінні ж, ч, ш, дж (шиплячі)
У дієслівних основах чергуються такі приголосні:  д — дж (сидіти — сиджу);  зд —ждж (їздити—їжджу);  т — ч (летіти — лечу);  ст—щ (пустити—пущу).  В дієсловах — зубні д, т переходять у піднебінні(див. Чергування приголосних в особових формах дієслова).	В інших частинах мови д чергується із ж:  загородити — загороджу — загорожа;  переходити — переходжу — перехожий;  справдитися — справджується — справжній;  погода —випогоджується — погожий.
По-іншому ці приголосні не чергуються: не може, звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т. д.	В кількох словах, як виняток, ця закономірність порушується — у них замість чн вимовляємо і пишемо шн: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, сердешний (тільки в значенні “бідолашний”),мірошник, торішній, — хоч ці слова походять відповідно від рука, сонце, серце, мірка, торік.

І. ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС

ПРАВОПИС ПРИГОЛОСНИХ

Правопис приголосних у кінці префіксів

Правопис приголосних у кінці префіксів
Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються.
У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка,[росада] розсада, [рожжарити] розжарити,[рожчистити] розчистити, [бесхмарний]безхмарний.	Увага! В українській мові префіксів рос-, бес-немає.
В кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути,надколоти, підпис.
Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути]зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити.	Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс ззмінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба,стерти, схил.

ФОНЕТИКА І ПРАВОПИС

І. Класифікація приголосних

За участю голосу й шуму	За місцем перепони
	губні (“мавпа Буф”)		зубні (“де ти з’їси ці лини”)			піднебінні		задньоротові (“хуґа гука”)
сонорні (“ми винили рій”)	м	в	н	-	л	р	й	-	-
дзвінкі (“буде гоже ґедзю уджазі”)	б	-	д	дз	з	дж	ж	ґ	г
глухі (“усе це кафе “Птах ічаша”)	п	ф	т	ц	с	ч	ш	к	х

Крім того, за звучанням виділяють ще такі групи:
а) шиплячі: [дж], [ж], [ч], [ш];
б) свистячі: [дз], [з], [ц], [с].

Обличчя української історії. Леся Українка

Тренажер з правопису відмінкових закінчень іменників 

http://webpen.com.ua/pages/Morphology_and_spelling/spelling_endings_nouns_I_case.html

Іменник 

Особливості відмінювання іменників

Правопис закінчень іменників І відміни

Іменники І відміни відмінюються майже строго за єдиними зразками відповідно для твердої, м’якої і мішаної груп (див. Відмінкові закінчення іменників). Відхилення незначні.

Уваги до правопису окремих відмінків
Н.	-
Р.	У родовому відмінку множини в іменників І відміни звичайно виступає нульове закінчення:парта — парт, хата — хат, зима — зим. Але при цьому:  а) може відбуватися чергування о, е з і: підкова — підків, береза — беріз; б) іноді з’являються вставні о, е: іскра — іскор; вишня — вишень, земля — земель, сім’я[сˊімйа] — сімей; в) слово вівця має форму овець, дошка — дощок, зморшка — зморщок, гра — ігор; г) іменник стаття має форму статей (без подвоєння т). Кілька іменників цієї відміни мають закінчення –ів та -ей: суддя — суддів, ніздря — ніздрів, миша — мишей та ін. (див. винятки до таблиці);
Д.	У давальному й місцевому відмінках однини г, к, х, ґ перед закінченням і чергуються із з, ц, с, дз: дорога — дорозі, стежка — стежці, стріха — стрісі, мамалиґа — мамалидзі.
Зн.	-
Ор.	-
М.	У давальному й місцевому відмінках однини г, к, х, ґ перед закінченням і чергуються із з, ц, с, дз: дорога — на дорозі, стежка — на стежці, стріха — у стрісі.
Кл.	У кличному відмінку однини звичайно виступають закінчення -о (для твердої групи: мамо, сестро) і -е (для м’якої і мішаної груп: доле, теще).  Але в пестливих назвах (в іменниках м’якої групи) вживаємо закінчення -у (на письмі -ю):матусю, бабуню, Галю.

Правопис закінчень іменників II відміни середнього роду

Зразки відмінювання іменників II відміни середнього роду дивіться на сторінці Відмінкові закінчення іменників

Від- мінки	Особливості відмінювання іменників ІІ відміни середнього роду
Н.	—
Р.	Іменники середнього роду в родовому відмінку множини мають звичайно нульове закінчення:село — сіл, вікно — вікон, дно — ден, знання — знань, верховіття — верховіть, обличчя — облич, роздоріжжя — роздоріж.  Закінчення -ів мають такі іменники середнього роду: море — морів, поле — полів, ікло — іклів, відкриття — відкриттів, укриття — укриттів, почуття — почуттів, життя — життів, подвір’я — подвір’їв, верхів’я — верхів’їв, міжгір’я — міжгір’їв, сузір’я — сузір’їв, прислів’я — прислів’їв, тім’я — тім’їв, вим’я — вим’їв.  Іменники чудо і небо в множині має форму чудеса, чудес і чуда, чуд; небеса, небес.
Д.	У давальному відмінку однини іменники середнього роду мають лише закінчення -у*: селу, сонцю, обличчю.  Тільки назви істот можуть мати паралельні закінчення: дитятко — дитятку і дитяткові, лошатко — лошатку і лошаткові.  *У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві.
Зн.	—
О.	—
М.	У місцевому відмінку однини іменники середнього роду звичайно мають закінчення -і: у вікні, на полі, в серці, у вусі, у молоці.  Але більшість іменників з основою на –к(о) мають закінчення –у: у війську, у пальтечку, у горнятку. Закінчення –ові можуть мати назви малих істот: на лошаткові, на теляткові. Закінчення -у з’являється, коли іменник вжито з прийменником по: по селу (і по селі), по місту.
Кл.	—

Правопис закінчень іменників III відміни

Для третьої відміни властиві такі ознаки: однотипність роду (жіночий рід) та омонімічність відмінкових закінчень (у родовому, давальному та місцевому відмінках однини). У багатьох основах слів при відмінюванні відбувається чергування о, е з і: якість — якості, радість — радості, річ — речі, ніч — ночі.

На сторінці Відмінкові закінчення іменників подано закінчення іменників III відміни.

Від-  мінки	Уваги до відмінкових форм третьої відміни
Н.	У називному відмінку однини м’який знак пишемо тільки після зубних приголосних (“де ти з’їси ці лини”):мідь, залузь, блакить, осінь.	В родовому, давальному, місцевому відмінках однини та називному множиниіменники ІІІ відміни мають однакове закінчення -і: осені, круговерті.
Р.	В родовому, давальному, місцевому відмінкаходнини та називному множини іменники ІІІ відміни мають однакове закінчення -і: радості, блакиті, круговерті.	У родовому відмінку множини всі іменники ІІІ відміни (крім іменника мати) мають закінчення -ей: ночей, радостей, верфей.  Іменник мати має форму матерів.
Д.		—
Зн.	—
О.	В орудному відмінку однини всі іменники III відміни мають лише закінчення -ю: тінь — тінню, честь — честю, ніч — ніччю, мати — матір’ю, любов — любов’ю. Проте основа цих іменників може писатися по-різному:  а) в основі іменника зберігається той самий голосний, що й у називному — знахідному відмінку (пор. Чергування і з іншими голосними): радість—радістю (хоч радості), піч—піччю (хоч печі),мати — матір, матір’ю (хоч матері), подорож—подорожжю;  б) перед закінченням приголосні зубні (“де ти з’їси ці лини”) і шиплячі (“ще [шче] їжджу”) між двома голосними подовжуються відповідно до правил (див. Подовжені м’які приголосні): папороть — папороттю, річ — річчю, розкіш — розкішшю, але не між двома голосними подовження нема:мудрість — мудрістю, жовч — жовчю, нехворощ [нехворошч] — нехворощю.  Перед закінченням після губних (“мавпа Буф”) та р ставимо відповідно до правил апостроф (див.Вживання апострофа): любов’ю, Об’ю, Перм’ю, матір’ю.
М.	В родовому, давальному, місцевому відмінках однини та називному множини іменники ІІІ відміни мають однакове закінчення -і: на(у) радості, на(у) блакиті, на(у) круговерті.
Кл.	—

Правопис закінчень іменників IV відміни

Певні складнощі становлять відмінкові форми іменників IV відміни, у яких з’являється суфікс -ен-. Таких іменників залишилося три: ім’я, плем’я і сі́м’я* (лише в однині). Іменники тім’я і вим’язмінюються як іменники ІІ відміни (з деякими відхиленнями).

* тобто насіння, а не родина

Від-мінки	Уваги до відмінкових форм іменників IV відміни
Н.	—
Р.	У родовому відмінку однини в іменниках із суфіксом -ен- виступає закінчення -і: імені (та ім’я),племені (та плем’я), сімені (та сі́м’я).  В іменниках із суфіксом -ат- тут виступає закінчення -и: теляти, лошати.
Д.	—
Зн.	—
Ор.	В орудному відмінку однини два з цих іменників мають паралельні форми: іменем і ім’ям,племенем і плем’ям, але тільки сі́м’ям.
М.	—
Кл.	—

Усі інші іменники IV відміни відмінюються строго за одним зразком (див. Відмінкові закінчення іменників).