Основні принципи наголошення слів

1. Іменники

• Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі:навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання АЛЕ: нехтування від нехтувати, бігання від бігати (тут по-іншому не скажеш).
• У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення:вказівка — вказівки, учителька — учителькиАЛЕ: родичка — родички, сусідка — сусідки (тут по-іншому не скажеш);
• Більшість іменників у множині має наголос на закінченні:листки, сторінки тощо.

• На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин:міліметр, сантиметр, кілометрАЛЕ: барометр, термометр (по-іншому – ніяк).

2. Прикметники

• У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркий,  тонкий,  новий, тісний, вузький тощо (так само котрий);
• Завжди наголошеним є пестливий суфік –еньк-:добренький, тоненький, легенький тощо.

3. Дієслова

• Дієслово бути: бути, будемо, але у минулому часі: була, було, були;
• Наголос на останньому складі мають дієслова вести, нести і под.;
• У дієслівних закінченнях теперішнього часу -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемо, несете (а не несемо, несете), ідемо, ідете (а не ідемо, ідете) тощо АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите.

 4. Числівники

• наголос на –адцять: одинадцять, чотирнадцять;
• наголос на -десят: сімдесят, вісімдесят.